Леся УкраїнкаПеремога
1
Довго я не хотіла коритись весні,
Не хотіла її вислухати,
Тії речі лагідні, знадні, чарівні
Я боялась до серця приймати.
5
«Ні, не клич мене, весно, — казала я їй, —
Не чаруй і не ваб надаремне.
Щó мені по красі тій веселій, ясній?
В мене серце і смутне, і темне».
А весна гомоніла: «Послухай мене!
10Все кориться міцній моїй владі:
Темний гай вже забув зімування сумне
І красує в зеленім наряді;
Темна хмара озвалася громом гучни́м,
Освітилась огнем блискавиці;
15Вкрилась темна земля зіллям-рястом дрібним;
Все кориться мені, мов цариці;
Хай же й темнеє серце твоє оживе
І на спів мій веселий озветься,
Бо на його озвалося все, що живе,
20В тебе ж серце живе, бо ще б'ється!»
Тихо думка шепоче: «Не вір тій весні!»
Та даремна вже та осторога, —
Вже прокинулись мрії і співи в мені…
Весно, весно, — твоя перемога!